По-різному дається талант. Одні звикли казати, що то є дар Божий, інші твердять, що людина здібною народилася. 53-річний синевирець Василь Шиндра має неабиякий хист художника. Свою обдарованість він пояснює своєрідно. Серйозно мовить, що став митцем тому, бо народився і живе у прекрасному бокорашському дивокраї.
‘Твої люди, Верховино!’
У руках художника і дерево оживає
Наш феномен
Висока, струнка, завжди усміхнена, з прекрасним українським іменем — Оксана… Розмовляєш із цією скромною дівчиною і диву даєшся, як, маючи титул “Найрозумніша учениця школи”, будучи переможцем обласних олімпіад із різних предметів, вона залишається такою щирою, відвертою. Ні краплі гордині у великих карих очах, а лише щире бажання розповісти про школу, улюблених учителів, друзів.
Жіноча доля
Життєпис цієї жінки вартий цілої книги — настільки багато подій переплелося у її долі за шістдесят років життя. Їх можна класифікувати на різні розряди, бо поряд з радістю стелився і сум, щастя чергувалося інколи з невдачами, одним мріям судилося успішно здійснитися, а деякі бажання так і не реалізувалися. І все-таки явно значна більшість задумів, незважаючи на всілякі труднощі і перепони, втілилася у дійсність.
Його педагогічно-лінгвістичні пошуки стають надбанням освітян зеленоокої Міжгірщини, Срібної землі та неньки-України
Коли холодного січневого дня 1950 року Василь Маринець голосним плачем дав про себе знати світові, батьки й гадки не мали, яких висот на педагогічній стезі досягне їх синочок. Він з малих літ впевнено торував собі дорогу у велике життя. Це стало запорукою того, що уродженець Річки у підніжжі Боржавської полонини у 1972 році з відзнакою закінчив факультет іноземних мов Ужгородського державного університету. І так усім єством прикипить до вивчення німецької мови, що це стане улюбленою справою на все життя.
Людська шана – найвища нагорода
Ювілейна життєва планка вчителя фізкультури
Хоч роки біжать невблаганно, а він залишається в строю — професійно активному, цілеспрямованому, коли, незважаючи на поважний вік, бажається робити ледь не з подвійною енергією, щоб встигнути за життя реалізувати ще більше корисних справ. Старається досягнути наміченого не в ім’я своєї хвали, а тих, кого за фаховим обов’язком повинен сповна виховати, закласти міцну основу для подальшого самостійного життя.
Добрі справи нашого земляка
Через терни до волі
І я пішов у далекі гори…
Бокораші не лише ліс сплавляли, але і бал справляли – піввіку минуло з часу сплаву останнього бокора на Тереблянській дельті
76-річний синевирець Григорій Кость як свідок, так і безпосередній учасник минулих подій у верховинському краї, що стали історією буття горян, котре за сучасного способу життя вже не побачити і не повернути в реальність. Він був бокорашем. Все менше стає в живих людей цієї мужньої професії минувшини, яка канула в небуття. Мало з тих залишилося, хто може поділитися з теперішнім поколінням спогадами унікальної спеціальності, за якої робота органічно поєднувалася в лісі та на воді. І не тільки тому, що з часу сплаву останнього бокора пройшло чимало років — якраз цьогоріч виповнилося півстоліття…





22 лютого 2012р.
30
0
Теги:





